Будь-яка фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, вважається її автором. Твором може вважатися комп’ютерна програма, а бази даних, веб-сайти можна кваліфікувати як сукупність творів. З моментом створення твору пов’язаний момент виникнення авторського права, яке поділяється на особисті немайнові та майнові права.
Використання останніх можливо завдяки цілому ряду договорів, які обов’язково мають укладатися в письмовій формі. Усна форма передбачена лише для окремих випадків, встановлених законом.
Найпоширенішими видами договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності є:
- ліцензійний договір;
- договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;
- договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.
І хоча в законі встановлений перелік договорів, що можуть укладатися при переході майнових прав від автора до іншої особи, проте його не можна вважати вичерпним, оскільки на практиці модель авторського договору залежатиме від конкретних обставин та кінцевої мети сторін, які бажають його укласти.
Професійна допомога до моменту оформлення авторського договору знадобиться саме для розуміння того, про який об’єкт авторського права йдеться мова, хто є автором цього твору та які права він бажає передати або продати іншій особі. А визначеність цих базових умов, грамотна правова деталізація їх в тексті сприятиме тому, що саме такий договір буде спрямований на захист прав автора від неправомірного заволодіння його правами, оскільки майнові права, що не зазначені в договорі, вважаються не переданими.
Інша проблема, пов’язана із об’єктами авторського права, стосується творів, що були створені під час виконання службових обов’язків. Законом закріплене правило, що за створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором або цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Отже, у такому випадку мова йдеться вже й про зміст трудових договорів, що мають укладатися із найманими працівниками, які під час здійснення своїх трудових функцій створюють службові твори. Простим прикладом таких трудових відносин можуть слугувати підприємства у сфері ІТ-бізнеса, де кожна комп’ютерна програма, веб-сайт, база даних – це об’єкт авторського права.
Юридично грамотно складений у такому випадку трудовий договір убезпечує роботодавця від сплати зайвої авторської винагороди працівнику або укладення авторського договору з ним в широкому розумінні цього поняття.
Фахівці АО WinnerLex, маючи відповідний досвід, грамотно та оперативно допоможуть у виборі потрібної договірної конструкції з урахуванням конкретних вимог клієнта та особливостей його комерційної діяльності.
Досвід роботи: 19 років Спеціалізація: супровід складних судових спорів, податкова, митна та антимонопольна практика, агроправо, ІТ та M&A
Досвід роботи: 21 рік Спеціалізація: супровід господарських, цивільних, трудових та адміністративних спорів, енергетика
ліцензійного договору;
договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;
договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
договору щодо розпоряджання іншими майновими правами інтелектуальної власності.
При укладенні ліцензійного договору потрібно розуміти, що строк його дії не може перевищувати або має дорівнювати строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності.
Пам’ятайте, що перехід виключного майнового права інтелектуальної власності до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання раніше укладеного ліцензійного договору.
Якщо умова відносно зобов’язання фактично використовувати твір була включено до договору, то колишній правовласник може вимагати від користувача фактичного використання твору.
Хоч договір про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності на твір або об’єкт суміжного права обов’язково укладається в письмовій формі, в усній формі ви можете укласти договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах, тощо).
Так, правомірна.
Якщо ліцензійним договором передбачено оплатне використання об’єкта права інтелектуальної власності, ліцензіарові не може бути відмовлено у вимозі про стягнення плати з мотиву невикористання ліцензіатом відповідного об’єкта (якщо договір є чинним). У разі коли сторони ліцензійного договору погодили розмір зазначеної плати у формі відрахувань від доходу, сума плати може визначатися виходячи з ціни, яка за порівнюваних обставин звичайно стягується за правомірне використання об’єкта інтелектуальної власності. У визначенні ціни ліцензії може застосовуватись дохідний підхід до оцінки майнових прав інтелектуальної власності, який відповідно до пункту 9 Національного стандарту № 4 “Оцінка майнових прав інтелектуальної власності”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1185, ґрунтується на застосуванні оціночних процедур переведення очікуваних доходів у вартість об’єкта оцінки.
Так, можлива.
Положенням ч. 2 ст. 1110 ЦК України передбачена можливість відмови від ліцензійного договору, яка не потребує для своєї реалізації звернення до суду (що не виключає можливості оскарження в суді обґрунтованості такої відмови). Відмова вважається такою, що відбулася, з моменту одержання ліцензіаром або ліцензіатом повідомлення про неї, якщо інше не передбачено договором.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права», якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім’я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім’я і не заявить про своє авторство. Отже, до тих пір суд не вправі повернути позовну заяву з мотивів відсутності в ній справжнього імені автора і неподання довіреності від автора. При поданні позовноїзаяви видавцеві достатньо надати суду примірник твору, на якому зазначено ім’я чи найменування цього видавця.
Справжнє ім’я автора та умови додержання анонімності зазначаються в договорі, яким визначено відносини між автором і видавцем. Такий договір не є предметом спору про використання твору, опублікованого анонімно чи під псевдонімом, і не підлягає дослідженню в судовому розгляді.
У разі якщо автор відповідного твору не розкриє своє ім’я або не заявить про своє авторство до вирішення спору по суті, суд приймає рішення про задоволення позову на користь видавця.
