Шлях до зброї лежить через закон

Останнім часом все частіше на порядку денному “спливає” гостра тема “легалізації” зброї, яка стала об’єктом суперечок, неспокою і тривоги в суспільстві, зачіпаючи соціальну відповідальність всіх і кожного. Градус напруги між противниками і прихильниками цього питання зашкалює. Одні впевнені, що сьогодні немає життя без пістолета, інші – що зона їх комфорту закінчується там, де обзавелися “стволом”, треті – що тепер доводиться носити в своїй сумці і Біблію, і пістолет. І це зрозуміло, країна знаходиться в стані війни, переживає глибоку економічну і політичну кризу. Тому без широкої громадської дискусії і законодавчої бази, яка чітко регламентує взаємини “зброя – цивільна особа”, тут не обійтися.

Минулого місяця в Харківську міськраду була внесена ініціатива з вимогою підтримати законопроект про право громадян на володіння зброєю, який знаходиться на розгляді в парламенті. Раніше подібне звернення вже вносилося в 2014 році, коли на сайті Президента України було розміщено електронну петицію, яка перша набрала необхідну кількість підписів для офіційної відповіді глави держави.

Зараз, як і в 2014 році, йдеться про законопроект №1135-1 “Про цивільну зброю і боєприпаси”, підготовлений Українською асоціацією власників зброї і майже 60 народними депутатами різних скликань. Суть в тому, що з його прийняттям передбачається забезпечити громадян України можливістю законного володіння зброєю з метою захисту свого життя, здоров’я і майна.

Первинна ініціатива, крім виникнення бурі емоцій і обурення президента, керівництва МВС, МО та ряду “активістів”, особливим успіхом не відзначилася. Тому питання про прийняття законопроекту було відкладено в “довгий ящик”. Однак сьогодні, як ми бачимо, він знову на порядку денному, в зв’язку з чим і виникла потреба в його детальному і більш глибокому розгляді.

Нагадаємо, що в УРСР, оборот зброї і використання його громадянами регулювався законом, але з 2007 року він втратив свою силу і вже 10 років Україна живе поза законодавчого врегулювання обігу зброї, що не можна сказати про наших сусідів. Наприклад, в Молдові закон про зброю діє з 1994 року. У нас же, замість законодавчого врегулювання, такі питання як оборот вогнепальної, пневматичної, холодної та іншого виду зброї регулюється Інструкцією, затвердженою Наказом МВС від 21 серпня 1998 року № 622. Відповідно до цього документа громадяни України мають право на придбання:

• мисливської гладкоствольної зброї та основних частин до нього – з 21-річного віку;
• мисливської нарізної зброї та основних частин до нього – 25-річного віку;
• холодної, охолощеної і пневматичної зброї і основних частин до нього – з 18-річного віку.

Кількість зброї, яку може мати громадянин України, не обмежена, однак власник повинен забезпечити безумовну схоронність зброї і отримати на нього відповідні дозволи в органах внутрішніх справ.

На думку ініціаторів законопроекту ключова проблема чинного законодавства полягає в тому, що придбання зброї обмежується можливістю його використання виключно для цілей, передбачених Інструкцією, а також з урахуванням категорії осіб, які використовують зброю, що, як наслідок, виключає можливість громадян застосовувати зброю з метою самозахисту. Як приклад наводиться досвід Молдови, Грузії, США, Італії, Чехії та інших, в яких протягом багатьох років державою забезпечується можливість володіти вогнепальною зброєю громадянами і застосовувати його для захисту життя, здоров’я, честі і майна на законних підставах. Так, наприклад, в США на 100 жителів 88 володіють вогнепальною зброєю, в Сербії – 69, в Швейцарії – 45, в Молдові – 7. Як показує практика цих країн, надання громадянам права на цивільну вогнепальну зброю знижує рівень злочинності в країні, до того ж статистика свідчить про те, що офіційно зареєстрована цивільна зброя використовується при скоєнні злочинів менше ніж в 0, 001% випадках.

У зв’язку з цим, в Україні впершу чергу пропонується ввести саме поняття “цивільна зброя”, розмежувавши його види на 4 категорії в залежності від режиму обігу. Так, цивільну зброю першої категорії можуть вільно придбати фізичні особи після досягнення 16-річного віку; зброя другої категорії – громадяни України, які досягли 18-річного віку; зброя третьої і четвертої категорії – громадяни України, які досягли 21-річного віку. При цьому, право на отримання дозволу на зброю другої, третьої і четвертої категорії мають дієздатні, психічно здорові і не судимі громадяни України.

Ще одна невід’ємна перевага прийняття законопроекту полягає в боротьбі з існуючим чорним ринком і виведенні нелегальної зброї з тіні. За офіційними показниками в Україні 7 громадян з 100 володіють вогнепальною зброєю, що в сумі приблизно становить близько 879 тис. чоловік. Але це тільки одна сторона медалі, яка, на думку деяких експертів, зовсім далека від реального стану речей. І оскільки проблему чорного ринку неможливо вирішити виключно силовими методами, встановлення такого механізму дозволить скоротити нелегальний обіг зброї, запобігши можливе його використання в протизаконних цілях.

Не викликає жодних сумнівів потреба у врегулюванні питання обігу зброї на законодавчому, а не підзаконному, рівні, оскільки нинішня база вже давно не відповідає реаліям, що відбуваються в державі, і піддається, крім цього, надмірному впливу міжвідомчих структур. До того ж, при відсутності закону про зброю, поняття “нелегальне володіння” зброєю просто втрачає сенс. Втім, так само як і поняття “легальне володіння”. З іншого ж боку, просто посилатися на досвід зарубіжних країн і несвідомо впроваджувати його в національну систему абсурдно, оскільки кожна країна має свою специфіку та особливості, які мають важливу роль при прийнятті загальнодержавних рішень.

Хочемо акцентувати на факті, що на сьогоднішній день держави, які надали законну можливість громадянам застосовувати легально придбану зброю, замислюються про те, щоб переглянути існуючі правила в сторону їх обмеження для широкого доступу. Так, в Грузії урядом було затверджено законопроект про внесення поправок в закон “Про зброю”, яким передбачається збільшення вікового цензу володіння вогнепальною зброєю, а також посилюються правила його придбання. У США, наприклад, будь-яке порушення використання зброї карається величезними штрафами. Втім, саме практика впровадження антизбройних норм в США адміністрацією Барака Обами і публічне відстоювання цього курсу кандидатом в президенти США Хіларі Клінтон коштувало останній президентського крісла. Президент США Дональд Трамп одним з перших своїх указів скасував більшість заборон, накладених його попередником.

Варто також відзначити, що в деяких державах, незважаючи на встановлене право мати і зберігати вогнепальну цивільну зброю, його носіння категорично заборонено (Грузія, Австралія, Голландія, Фінляндія, Чилі).

Хоча мають місце і вельми цікаві казуси. Наприклад, у багатьох штатах США (а в кожному штаті там своє збройне законодавство, яке дуже відрізняється від сусіднього штату), де дозволено носіння і застосування для самозахисту нарізної зброї, заборонено носіння і застосування поза домом холодної зброї.

У нашій країні висмикування тих чи інших фактів застосування зброї є чистої води маніпуляцією громадською думкою, що порушує основний принцип вільного суспільства – рівності громадян. Як ви думаєте – хто буде правий у суперечці, якщо один з двох володіє пістолетом? Без рівності в питанні права на захист діяти буде принцип: “Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику”.

Стаття написана Партнером Адвокатського об’єднання «WinnerLex» Наталією Ковалко.

Звертаємо Вашу увагу на те, що ця публікація не є юридичною консультацією і надається в інформаційних цілях. При наявності конкретної проблематики по публікації, рекомендується отримання повної консультації нашими фахівцями.

Авторське право на матеріал належить Адвокатському об’єднанню WinnerLex.

Передрук матеріалів статті без чіткого посилання на ім’я автора і компанії, в якій автор працює, а також джерело запозичення – є порушенням авторських прав і тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.