Анна Вінниченко дала коментар у газеті «Дзеркало тижня» щодо належної податкової обачності

Анна Вінниченко дала коментар у газеті «Дзеркало тижня» з приводу ухвали Вищого адміністративного суду від 26 березня 2014 року, яка спричинила не аби який галас у юридичному суспільстві

Вищим адміністративним судом 26 березня 2014 року було прийнято ухвалу по справі №К9991/26540/11. Зазначена ухвала спричинила не аби який галас у юридичному суспільстві, оскільки контролюючі органи відразу взяли її на озброєння.

Резонанс викликали висновки про те, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента, а перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника.

Отже, суд вважає, що відповідальність за недобросовісного контрагента має нести саме платник податків, який не достатньо зібрав інформації про контрагента та його посадових осіб перед укладанням з ними угод.

Виходячи з такої позиції, платник податків має провести розслідування по встановленню репутації контрагента на ринку, що на практиці звичайно викликає складнощі в умовах обмеженості у часі та ресурсах.

Зазначена ухвала висловлює позицію, яка є протилежною, вже існуючій практиці Вищого адміністративного суду. Так у Постанові ВАСУ від 10.01.2012р. по справі №К/9991/81953/11 зазначено: «Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. З матеріалів справи вбачається, що саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з ТОВ “Т.А.В.-Інжиніринг”.

До того ж, як обґрунтовано зазначає позивач у касаційній скарзі, чинне законодавство не зобов’язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів. Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність. При цьому судами безпідставно не прийнято до уваги доводи позивача про те, що він не має права витребовувати у контрагента документи з метою доведення, ким саме виконувались прийняті ним роботи, або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента, а відтак і щодо відсутності у діях позивача порушень норм чинного податкового законодавства з наведених вище підстав».

Згідно листа Вищого адміністративного суду «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 року вказано: «При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу».

Крім того позиція суду, викладена в ухвалі від 26 березня 2014р. по справі №К9991/26540/11, суперечить основному закону країни, згідно якого юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України).

Податкове законодавство теж визначає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов’язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи (п.36.5 ст.36 Податкового кодексу України).

Пунктом 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005р. № 2747-IV передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, можна відмітити три рішення Європейського суду з прав людини щодо озвученого питання. Це рішення у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

У справі Інтерсплав проти України (п. 38 рішення) Європейський суд з прав людини визнав, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов’язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Зокрема практика Європейського суду з прав людини, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України).

Таким чином, опираючись на чинне законодавство України та практику Європейського суду з прав людини, можна стверджувати, що платник ПДВ не втрачає права на податковий кредит та бюджетне відшкодування у випадку вчинення зловживань його контрагентами, а не ним самим. Платник податків також не повинен перевіряти ділову репутацію контрагента за наявності державної реєстрації та реєстрації у податковому органі останнього, тим більш, доказувати в суді, які саме він докладав зусилля для встановлення його конкурентоспроможності на ринку, так як відповідно ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, не зважаючи на судову практику, що склалась на теперішній час, суди, після прийняття ухвали від 26.03.2014р. по справі №К9991/26540/11, стали підтримувати зазначену в ній позицію. Це досить ускладнює і без того важке становище платників податків при оспорюванні дій суб’єкта владних повноважень.

Наслідками таких дій стає визнання нереальності здійснення господарських операцій платника податків, не визнання документів, які фіксують факт здійснення господарської операції, як первинних, і, як наслідок, не визнання права платника податків на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість.

Перевищеннями повноважень контролюючих органів в таких випадках також є складання ними актів перевірок без прийняття податкового повідомлення-рішення, на підставі яких здійснюється самостійна заміна показників звітності платника податків в Деталізованій базі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов’язань. Надалі аналогічні дії застосовуються до всіх контрагентів платника податків по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг).

Така заміна має безпосередній вплив на права та інтереси платника податків, зокрема: погіршується його ділова репутація, його контрагенти відмовляються від подальших господарських відносин із ним з метою уникнення негативних податкових наслідків для себе, тощо.

І головне, такі дії не дають змоги платнику податків скористатись правом, гарантованим йому Конституцією України, на оскарження в суді рішень органів державної влади, оскільки податкове повідомлення-рішення контролюючим органом, в даному випадку, не приймається.

Звертаємо Вашу увагу на те, що ця публікація не є юридичною консультацією і надається в інформаційних цілях. При наявності конкретної проблематики по публікації, рекомендується отримання повної консультації нашими фахівцями.

Авторське право на матеріал належить Адвокатському об’єднанню WinnerLex.

Передрук матеріалів статті без чіткого посилання на ім’я автора і компанії, в якій автор працює, а також джерело запозичення – є порушенням авторських прав і тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.